Власник, який довірив авто особі без посвідчення, також несе відповідальність за шкоду від ДТП — ВС

У випадку заподіяння шкоди особою, яка не має прав, але допущена до керування, суб’єктом відповідальності є водій та власник транспортного засобу. Такий висновок зробив ВС в постанові №686/10026/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

10 червня 2020 року                         м.Київ                               №686/10026/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В. (суддя-доповідач),
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г.І. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7.05.2019 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15.10.2019.

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2016 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2, треті особи: Особа 5, Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 29.11.2015 на Старокостянтинівському шосе у м.Хмельницькому відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Ford Focus, державний №1, під керуванням позивача та автомобіля Mitsubishi Lancer, державний №2, під керуванням Особи 5. Внаслідок ДТП та порушення Особою 5 Правил дорожнього руху автомобіль, яким керував позивач та який йому належить на праві приватної власності, отримав механічні пошкодження. Позивач вказує на те, що Особа 5 не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом, а тому не мав права керувати автомобілем Mitsubishi Lancer, оскільки власниками вказаного автомобіля є Особа 2 та Особа 6, останній вчинив недбалість щодо утримання джерела підвищеної небезпеки та допустив до керування транспортним засобом Особу 5, який не отримував та не мав посвідчення водія.

на засіданні 19.07.2016 Хмельницького міськрайсуду задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача у справі — Особи 6.

На підставі викладеного, уточнивши 19.07.2016 позовні вимоги, Особа 1 просив стягнути солідарно з Особи 2 та Особи 6 на його користь 271380,07 грн. на відшкодування майнової шкоди, завданої в ДТП.

Справа розглядалася в судах неодноразово.

Рішенням Хмельницького міськрайсуду від 7.05.2019, залишеним без змін постановою ХАС від 15.10.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з Особи 4 та з Особи 2 як законного представника малолітнього Особи 3 на користь Особи 1 по 17500,00 грн. на відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що суб’єктом відповідальності за майнову шкоду, спричинену позивачу, був Особа 6 як співвласник транспортного засобу Mitsubishi Lancer, який, маючи реєстраційні документи на транспортний засіб, законно володів та користувався ним та протиправно передав його іншій особі, дії якої призвели до заподіяння шкоди позивачу. Особа 4 та малолітній Особа 3, інтереси якого представляє законний представник Особа 2, як спадкоємці Особи 6, що прийняли спадщину, відповідно до ст.1231 Цивільного кодексу зобов’язані у межах вартості спадкового майна задовольнити вимоги позивача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року Особа 1 подав до ВС касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайсуду від 7.05.2019 та постанову ХАС від 15.10.2019, в якій заявник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове — про задоволення позову в повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що в діях Особи 2 відсутній склад цивільного правопорушення. Особа 2 давала згоду на передачу автомобіля третій особі, а тому є суб’єктом відповідальності за завдану позивачу майнову шкоду <…>.

Встановлені судами обставини

9.11.2015, близько 12:00, на Старокостянтинівському шосе у м.Хмельницькому відбулася ДТП за участю автомобіля Ford Focus під керуванням Особи 1 та автомобіля Mitsubishi Lancer під керуванням Особи 5.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 8.11.2007 власником автомобіля Mitsubishi Lancer є Особа 2.

Вироком Хмельницького міськрайсуду від 10.08.2016, що набрав законної сили 12.09.2016, Особу 5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу.

Вироком суду встановлено, що Особа 5 29.11.2015, о 12:00, керуючи автомобілем Mitsubishi Lancer, проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху, на порушення вимог пп.10.1, 11.4, 12.1, 12.4 ПДР, та допустив зіткнення із автомобілем Ford Focus, яким керував Особа 1, у результаті чого останньому спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Цим вироком також встановлено, що автомобіль Mitsubishi Lancer на час ДТП 29.11.2015 перебував у володінні Особи 6 і останній безвідповідально спонукав та допустив Особу 5, який не мав права керування транспортним засобом, до керування транспортним засобом, у результаті чого через порушення Особою 5 ПДР сталася ДТП.

Унаслідок вказаної ДТП автомобіль Ford Focus, що належить на праві власності Особі 1, отримав механічні пошкодження. Майнова шкода, завдана позивачу, із урахуванням часткового відшкодування шкоди МТСБУ, становить 218047,39 грн. Вказаний розмір шкоди підтверджується звітом про оцінку автомобіля Ford Focus від 29.12.2015 та не оспорюється сторонами.

Інформація 1, Особа 6 помер.

Його спадкоємцями першої черги за законом є діти Особа 4 та Особа 3, які залучені до участі у справі як його правонаступники.

Відповідно до листа Першої Хмельницької державної нотаріальної контори від 17.12.2018 №2648/01-16 спадкова справа щодо майна померлого Особи 6 не заводилася.

Автомобіль Mitsubishi Lancer, право власності на який оформлено на Особу 2, є спільним майном подружжя Особи 2 та Особи 6, оскільки придбаний ним у період зареєстрованого шлюбу, Особою 2 не спростовано презумпції спільності цього майна.

Мотиви, із яких виходить ВС, та застосовані норми права

У чч.1, 2 ст.22 ЦК встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.1 ст.1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п.2.2 ПДР).

Згідно з пп.«ґ» п.2.9 ПДР водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розд.24 цих правил.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що Особа 6 як співвласник автомобіля Mitsubishi Lancer, 29.11.2015 передав його особі, яка не мала права керування транспортними засобами — Особі 5, який не справився з керуванням указаним автомобілем, спричинив ДТП, унаслідок якої позивачеві завдана майнова шкода, що підтверджується також вироком суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, дійшли висновку про те, що Особа 6 є суб’єктом відповідальності за завдану майнову шкоду.

ВС не може повною мірою погодитися з таким висновок судів.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з’ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Аналіз загальних положень про відшкодування шкоди (стст.1166—1194 ЦК) свідчить про те, що власник транспортного засобу відповідає за шкоду, завдану особою, яка керувала транспортним засобом, у випадках, коли неправомірному заволодінню цією особою транспортним засобом сприяла недбалість його власника (ч.4 ст.1187 ЦК) або перебування такої особи в трудових відносинах з власником та заподіяння шкоди під час виконання нею трудових обов’язків (ч.1 ст.1172 ЦК).

Під неправомірним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їхній волі.

Зі змісту ч.4 ст.1187 ЦК вбачається, що особа неправомірно заволодіває транспортним засобом внаслідок недбалості (необережності) власника.

Разом з тим допуском до керування транспортним засобом особи, яка не має права ним керувати, визнається усна чи письмова згода, розпорядження, вказівка власника, у володінні якого перебуває транспортний засіб.

Допуск до керування транспортним засобом особою, яка не має права ним керувати, відбувається через умисні дії власника транспортного засобу.

Відповідно до загальних принципів права відповідальність за умисні дії (бездіяльність) завжди є більш суворою, ніж відповідальність за дії (бездіяльність), вчиненні через необережність.

Аналіз положень ч.2 ст.1187 ЦК свідчить про те, що вказана норма застосовується у випадку заподіяння шкоди особою, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки.

Разом з тим вказана норма не може застосовуватися у випадку, якщо шкода завдана кількома об’єктами, діяльність з якими пов’язана з підвищеною небезпекою, оскільки у таких правовідносинах застосуванню підлягає норма ст.1188 ЦК.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самими їх володільцям, відшкодування шкоди відбувається за правилами ч.1 ст.1188 ЦК.

Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК).

У відносинах, що виникли зі взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідальність будується на загальних умовах за принципом вини. Тобто в такому разі особою, яка зобов’язана відшкодувати завдану шкоду, є та особа, безпосередні дії якої призвели до виникнення в іншої особи збитків.

Для правильного застосування наведених положень ст.1188 ЦК першочергове значення має встановлення суб’єкта відповідальності за завдану шкоду.

Так, за загальним правилом, для притягнення особи до деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина.

За встановленими у справі обставинами, безпосередніми діями винної в ДТП особи — Особи 5, які полягають у порушенні ПДР під час керування транспортним засобом та виїзді на зустрічну смугу руху, що призвело до ДТП, внаслідок неможливості справитися з керуванням транспортним засобом, переданим йому за згодою власника, позивачу як потерпілій особі завдано шкоди.

Разом з тим заподіяння позивачу шкоди стало можливим також через неправомірні дії самого власника транспортного засобу, які полягають у переданні керування транспортним засобом особи, яка не має права керування, а тому апріорі не вміє керувати транспортним засобом, що в подальшому призвело до настання для позивача негативних наслідків. Наведене свідчить про те, що між умисними неправомірними діями власника транспортного засобу та шкодою, заподіяною позивачу, існує причино-наслідковий зв’язок.

Таким чином, шкоду позивачу завдано спільними взаємопов’язаними сукупними діями водія транспортного засобу та його власника.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку заподіяння шкоди особою, яка не має права керування наземним транспортним засобом, яка допущена до керування транспортним засобом за згодою його власника, суб’єктом відповідальності є водій транспортного засобу та власник транспортного засобу як особи, спільними діями яких завдано шкоди.

Особливості відповідальності осіб, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, визначені положеннями ст.1190 ЦК.

Частина 2 ст.1190 ЦК надає суду можливість установити часткову відповідальність осіб, спільними діями яких завдано шкоди.

За змістом вказаної норми, така можливість може бути реалізована судом за заявою потерпілого.

Разом з тим, беручи до уваги те, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, помилково вважав, що суб’єктом відповідальності за завдану шкоду є лише власник транспортного засобу, тому суд із урахуванням наведеного вище принципу jura novit curia («суд знає закони») вважає за можливе самостійно визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Як критерій для визначення частки кожного завдавача шкоди у відшкодуванні, що належатиме потерпілому, застосовується ступень вини кожного із завдавачів шкоди.

Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, ступінь вини кожного із завдавачів шкоди, суд дійшов висновку про те, що частки відповідальності осіб, спільними діями яких завдано шкоду позивачу, становлять таку пропорцію: частка відповідальності водія — 80%, частка відповідальності власника транспортного засобу — 20%.

Судами встановлено, що розмір відшкодування завданої позивачу шкоди із урахуванням часткового відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро становить 218047,39 грн., тому на осіб, спільними діями яких завдано шкоду позивачу, покладається обов’язок щодо відшкодування завданої шкоди у розмірі: на водія — 174437,90 грн., на власника транспортного засобу — 43609,40 грн.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 23.01.2017 серії №4 Особа 6 помер, Інформація 1, про що складений відповідний актовий запис.

Суди встановили, що спадкоємцями після смерті Особи 6 у розумінні ст.1268 ЦК є його сини Особа 4 та Особа 3.

Згідно з ч.1 ст.1231 ЦК до спадкоємця переходить обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Статтею 1282 ЦК встановлено обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Встановивши, що загальна вартість майна, одержаного у спадщину, становить 35000,00 грн., суди попередніх інстанцій, з урахуванням рівності часток у спадковому майні, обґрунтовано стягнули з Особи 4 та представника неповнолітнього Особи 3 — Особи 2 на користь позивача по 17500,00 грн. на відшкодування майнової шкоди.

Позивач при зверненні до суду визначив водія транспортного засобу — Особу 5 — у статусі третьої особи.

Права та обов’язки учасників справи визначені у ст.43 ЦПК.

Відповідно до ч.6 ст.53 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов’язки, встановленні ст.43 цього кодексу.

Ураховуючи те, що третя особа у справі — Особа 5 — під час розгляду цієї справи не був позбавлений можливості подавати докази, брати участь у судових засіданнях, брати участь у дослідженні доказів, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими правами, передбаченими ч.1 ст.43 ЦПК, тому зроблені під час касаційного перегляду судових рішень висновки щодо прав та обов’язків третьої особи не свідчать про порушення судом принципу диспозитивності.

ВС відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану позивачу, є Особа 2 як співвласник транспортного засобу, яка несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки норма ч.1 ст.1188 ЦК покладає обов’язок з відшкодування шкоди на особу, з вини якої така шкода завдана. Судом як у цій справі, так і у справі про притягнення винної у вчиненні ДТП особи до кримінальної відповідальності не встановлено факту вчинення Особою 2 будь-яких винних неправомірних дій, що призвели до заподіяння шкоди позивачу.

Висновки за результатами розгляду справи Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норму ч.2 ст.1187 ЦК, яка передбачає відповідальність особи за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, та не регулює правові відносини у випадку завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, у зв’язку із чим дійшли помилкового висновку про те, що суб’єктом відповідальності за завдану позивачу шкоду є виключно власник транспортного засобу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1 ст.412 ЦПК).

Згідно з ч.3 ст.412 ЦПК неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Узагальнюючи викладене, ВС дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на порушення норм матеріального права та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

У ч.13 ст.141 ЦПК передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, установленому Кабінетом Міністрів (ч.6 ст.141 ЦПК).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги понесені у зв’язку з розглядом справи судові витрати підлягають стягненню з Особи 4 та з Особи 2 як законного представника малолітнього Особи 3 на користь держави пропорційно розміру задоволених вимог — по 781,57 грн.

Керуючись стст.409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7.05.2019 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15.10.2019 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Особи 4 та з Особи 2 як законного представника малолітнього Особи 7 на користь Особи 1 по 17500,00 грн. на відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнути із Особи 4 та із Особи 2 як законного представника малолітнього Особи 7 на користь

держави по 781,57 грн. на відшкодування судових витрат у справі.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело