ВС назвав підстави для визнання рішень сільради та держактів недійсними

Непогодження меж ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсними. Такий висновок зробив ВС в постанові №467/1637/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 липня 2019 року                             м.Київ                               №467/1637/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О., ОЛІЙНИК А.С. (суддя — доповідач), ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г.І. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16.02.2017, додаткове рішення Арбузинського райсуду від 22.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29.03.2017,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні та в листопаді 2016 року Особа 1звернувся до суду з позовами про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, які ухвалою Арбузинського райсуду від 3.11.2016 об’єднано в одне провадження.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку за Адресою 1 та ділянок: площею 0,15 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, та площею 0,13 га, призначеної для ведення особистого підсобного господарства. Відповідач є власником житлового будинку за Адресою 2 та користувачем сусідньої ділянки. Відповідач Особа 2 самовільно змінила межі належних позивачу ділянок та заволоділа ними в розмірі 43 м², акт про встановлення меж він не підписував, не погоджував меж суміжних земельних ділянок, про існування у відповідача державних актів на право приватної власності на ділянку йому не було відомо.

Відповідач Особа 2 15.10.2005 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу придбала ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку за Адресою 3, яка раніше належала Особі 3 на підставі державного акта на право власності на ділянку, виданого Іванівською сільською радою 19.12.2001 на підставі рішення Виконавчого комітету цієї ж ради за №57 від 19.01.2001. Згідно з державними актами на право приватної власності на землю, виданими Іванівською сільрадою 15.06.96, власником ділянок площами 0,15 та 0,13 га, розташованих за Адресою 3, був Особа 4, який придбав їх у попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу від 5.10.95. На момент винесення оскаржуваного рішення відповідачем ділянки були приватизовані іншими громадянами, змінився їх розмір та цільове призначення.

Просив визнати недійсним держакт на право власності на ділянку площею 0,25 га, розташовану за Адресою 3, з цільовим призначенням — для обслуговування житлового будинку, виданий 18.11.2005 Іванівською сільрадою Арбузинського району на ім’я Особи 2, а також визнати недійсним держакт на право власності на ділянку площею 0,03 га, розташовану за Адресою 3, з цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства, виданий 18.11.2005 Іванівською сільрадою на ім’я Особи 2.

Просив визнати незаконним та скасувати рішення Іванівської сільради ХХХ сесії 4-го  скликання №10 від 27.09.2005 у частині передачі у власність Особі 2 ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані за Адресою 3.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.09.2017 залишено без змін рішення Арбузинського райсуду від 16.02.2017, яким позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Іванівської сільради ХХХ сесії 4-го скликання №10 від 27.09.2005 у частині передачі у власність Особі 2 ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані за Адресою 3. Визнано недійсним держакт на право власності на ділянку площею 0,25 га, розташовану за Адресою 3, з цільовим призначенням — для обслуговування житлового будинку, виданий 18.11.2005 Іванівською сільрадою на ім’я Особи 2. Визнано недійсним державний акт на право власності на ділянку площею 0,03 га, розташовану за Адресою 3, з цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства, виданий 18.11.2005 Іванівською сільрадою на ім’я Особи 2.

Додатковим рішенням Арбузинського райсуду від 22.02.2017 проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані позивачем рішення сільради від 27.09.2005 та держакти на право власності на ділянки, видані відповідачу, не відповідають нормам чинного земельного й цивільного законодавства, порушують права позивача.

Особа 2 не надала суду технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості), яка повинна виготовлятися при видачі держактів на право приватної власності на ділянку, представник позивача заперечував погодження позивачем меж ділянок, які перебувають у власності відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року Особа 2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Арбузинського райсуду від 16.02.2017, додаткове рішення Арбузинського райсуду від 22.02.2017 та ухвалу АСХО від 29.09.2017. Просила їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивована тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що захоплення відповідачем частини суміжної ділянки підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж ділянки в натурі. Є незрозумілим, яким чином документація із землеустрою щодо відновлення меж ділянки в натурі, яка належить позивачу, може підтвердити накладення ділянки, належної відповідачу, на ділянку, належну позивачу.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що Особа 1 у серпні 2016 року замовив і виготовив технічну документацію на свою ділянку та згідно із цією документацією, а саме — актами приймання-передачі межових знаків, зазначено, що на його бажання межові знаки встановленого зразка не встановлювалися й передані на зберігання Особі 1.

Вона не захоплювала належної позивачу земельної ділянки.

Позивач має довести порушення його права. Відповідно до доданих позивачем документів до позовної заяви неможливо встановити та позивачем не доведено, що відповідачем учинялися або були вчинені такі дії, якими завдано шкоди правам позивача, а ухвалене рішення відновить його права.

Із матеріалів справи й рішення суду випливає, що порушуються права відповідача, а не позивача, оскільки рішення сільради та акти на право власності на ділянки стосуються ділянок, які належать на праві власності відповідачу.

Відповідач не є належним у цій справі.

Є незаконним стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу й судового збору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Особі 1 на праві власності належить житловий будинок за Адресою 5, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 4.10.88 Іванівською сільрадою.

На підставі держактів на право приватної власності на ділянки, виданих 22.08.97 Іванівською сільрадою, позивачу також належать: ділянка площею 0,15 га, надана для обслуговування житлового будинку та ділянка площею 0,13 га, надана для ведення особистого підсобного господарства.

Власником суміжної ділянки, розташованої заАдресою 3, є відповідач. Земельні ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані за вказаною адресою, передані Особі 2 рішенням Іванівської сільради ХХХ сесії 4-го скликання від 27.09.2005 №10.

На підставі вказаного рішення відповідач отримала держакт на право власності на ділянку площею 0,25 га, розташовану за Адресою 3, з цільовим призначенням — для обслуговування житлового будинку, виданий 18.11.2005 Іванівською сільрадою, а також держакт на право власності на ділянку площею 0,03 га, розташовану за тією ж адресою, із цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 15.10.2005 відповідач придбала в Особи 3 житловий будинок за Адресою 3, ділянку для обслуговування цього будинку розміром 0,15 га, а також ділянку площею 0,13 га із цільовим призначенням — для ведення особистого підсобного господарства. Вказані ділянки належали Особі 3 на підставі держактів на право власності на ділянку, виданих Іванівською сільрадою 15.01.96.

Згідно з держактами на право приватної власності на землю власником ділянок площами 0,15 га (для обслуговування житлового будинку) та 0,13 га (переданої для ведення особистого підсобного господарства), розташованих за Адресою 3, був Особа 4, який придбав їх у попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу від 5.10.95.

Рішенням Виконкому Іванівської сільради від 27.09.2005 відповідачу, незважаючи на те, що вказані ділянки, які вже перебували у власності фізичних осіб, були передані у власність Особі 2в іншому розмірі, а саме: ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, без зміни їх цільового призначення, розташовані за Адресою 3.

Рішенням цієї ж сільради від 26.10.2005 зазначені ділянки у вказаному розмірі були повторно передані у власність Особі 2 також без зміни їх цільового призначення. Вказане рішення сільради позивачем не оспорюється.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні ділянки передані у власність відповідача рішенням сільради до укладання нею договору купівлі-продажу житлового будинку та ділянок.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК 2004 року кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (ст.13), прав і свобод людини та громадянина судом (ч.1 ст.55).

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами й за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст.60 ЦПК 2004 року кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених у ст.61 цього кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження свого порушеного права позивачем надано акт установлення спірної межі ділянки від 26.05.2016, згідно з яким відповідач зайняла частину суміжної ділянки Особи 1шириною 0,6 м, оскільки її ділянка фактично на 0,6 м ширша, ніж зазначено в держакті.

Згідно з держактами на право приватної власності на ділянки, виданими 22.08.97 Іванівською сільрадою, позивачу належать:

ділянка площею 0,15 га, надана для обслуговування житлового будинку та ділянка площею 0,13 га, надана для ведення особистого підсобного господарства.

15.10.2005 відповідач придбала в Особи 3суміжну ділянку для обслуговування будинку розміром 0,15 га, а також ділянку площею 0,13 га із цільовим призначенням — для ведення особистого підсобного господарства. Вказані ділянки належали Особі 3 на підставі держактів на право власності, виданих Іванівською сільрадою 15.06.96 на підставі рішення виконкому цієї ж ради від 18.01.96.

Звертаючись із позовом, позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення Іванівської сільради Арбузинського району ХХХ сесії 4-го скликання від 27.09.2005 №10, визнати недійсними держакти на право власності на ділянки Особи 2, видані на підставі цього рішення.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст.155 ЗК).

У ст.106 ЗК передбачено, що власник ділянки має право вимагати від власника сусідньої ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За змістом ст.198 ЗК, кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

Згідно із ч.1 ст.61 ЦПК 2004 року кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього кодексу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Особа 2 не надала суду технічної документації, із землеустрою щодо встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості), а представник позивача заперечував погодження меж ділянок, які перебувають у власності відповідача, та дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо меж ділянки.

ВС зазначає, що непогодження меж ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільради та держактів недійсними.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено захоплення Особою 2 частини суміжної ділянки, належної позивачу, проте не встановлено накладення ділянок сторін відповідно до держактів.

Дійшовши висновку про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій не виклали мотивів порушення прав позивача рішенням Іванівської сільради ХХХ сесії 4-го скликання від 27.09.2005 №10 та державними актами про право власності на ділянку Особи 2.

ВС зазначає, що з урахуванням підстав і змісту позовів позивач не довів порушення його прав спірним рішенням і держактами, а судом першої та апеляційної інстанцій не наведено нормативного обґрунтування такого порушення, а також не взято до уваги, що скасування рішення ради та держактів не відновлює порушеного права позивача.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи встановлені судами обставини справи, але неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові через недоведеність позовних вимог.

За змістом пп.«в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК, у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, з Особи 1 підлягають стягненню понесені Особою 2 судові витрати — судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2534,61грн.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16.02.2017, додаткове рішення Арбузинського райсуду від 22.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29.03.2017 скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові Особи 1 до Особи 2, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — відділ Державного комітету по земельних ресурсах в Арбузинському районі, про визнання незаконним та скасування рішення сільради, визнання недійсними держактів на право власності на ділянку відмовити.

Стягнути з Особи 1 на користь Особи 2 судові витрати в розмірі 2534,61 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело: Закон і Бізнес