Обмежувальний припис як новела ЦПК України: підстави для звернення до суду та умови для застосування

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.

Заявниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, посилаючись на те, що її чоловік вчиняє домашнє насильство стосовно неї, жорстоко поводиться з дітьми, не забезпечує їх матеріально, переслідує та погрожує фізичною розправою, створює умови, які негативно впливають на емоційний та психологічний стан дітей. У зв’язку з цим заявниця просила суд видати обмежувальний припис, спрямований на забезпечення безпеки постраждалих осіб, строком на шість місяців, яким визначити певні заходи тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, та покладення на неї обов’язків.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що вимоги заявниці не підтверджені доказами у справі. Крім того, між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання, порядку та способу спілкування з дітьми, їх виховання, оскільки заявниця разом з малолітніми дітьми виїхала з постійного місця їх проживання та перешкоджає батькові у спілкуванні з ними. Беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявниця до суду не надала, а тому підстав вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявниці та малолітніх дітей у зв’язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису немає.

Верховний Суд погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, роз’яснивши судам підстави для звернення та умови для застосування обмежувального припису.

Базовим нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Крім вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Частиною 3 ст. 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У п. 9 ч. 1 ст. 1 згаданого Закону оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суди під час розгляду такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав стосовно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час розгляду питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили випадків домашнього насильства стосовно заявниці та малолітніх дітей, а також ризиків настання насильства в майбутньому. Натомість судами встановлено наявність між батьками спору про визначення місця проживання дітей та порядку участі в їх вихованні, що не може розцінюватись як насильство в сім’ї.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78267811.

За повідомленням прес-служби ВС