ВС назвав умову для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно

КЦС ВС скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання права власності на новостворене нерухоме майно - житловий будинок.

Позивач просив визнати за ним право власності на новостворений у період 2005-2006 років житловий будинок. Позивач зазначав, що у 2006 році збудував житловий будинок, який є самочинним будівництвом. Рішенням виконкому міської ради трудящих у 1959 році під забудову цього будинку надано земельну ділянку площею 600 кв. м., ухвалою сесії  міської ради погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0354 га в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, оскільки відповідно до проектної документації, проведене будівництво будинку відповідає БНіП та погоджене з Управлінням архітектури, ГУМ НС України, технічні умови погоджені у встановленому порядку.

Касаційну скаргу на судові рішення було подано особою, який зазначав, що оскаржувані рішення порушують його право на користування земельною ділянкою, яка надана для обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Земельну ділянку для будівництва будинку позивачу власник землі - міська рада не передала, і право у позивача на земельну ділянку не могло виникнути, оскільки мешканці будинку щодо вилучення земельної ділянки з їхнього користування згоди не надавали.

ВС ухвалив у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ВС вказав на те, що суди не звернули уваги, що особа, здійснивши самочинне будівництво, до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не звертався, що свідчить про відсутність спору про право. Та міська рада не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права позивача. Тому, суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне.

ВС нагадав, що згідно із частиною другою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Особи, які вважають, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво порушують їхні права, мають право заперечувати проти таких вимог, якщо вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

ВС зазначив, що із контексту норм частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Також суд касаційної інстанції роз’яснив, що аналіз норми частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки такій особі власником та користувачем, якщо такий є і не являється забудовником. Це єдина умова для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою (постанова від 19.09.2018 у справі № 2-962/2009).

Джерело: Українське право