Авто за довіреністю: ВС зобов'язав продавця вертати гроші власнику

Особа, яка розпоряджалася автомобілем за довіреністю, зобов’язана передати власникові кошти, одержані у зв’язку з продажем машини. Такий висновок зробив ВС в постанові №536/378/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

7 березня 2018 року                         м.Київ                                №536/378/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д. Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 4 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.06.2015 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12.04.2016,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.4 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

У лютому 2015 року Особа 4 звернувся до суду з позовом до Особи 5, Особи 6, Особи 7 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі довіреності, виданої позивачем 27.08.2013, він уповноважив Особу 6 та Особу 7 укладати правочини щодо розпорядження належним йому автомобілем Fiat Doblo 2001 року випуску, державний №1*, за ціною та на умовах на власний розсуд. На підставі цієї довіреності 6.03.2014 Особа 6 зняв з обліку зазначений автомобіль з метою подальшої його реалізації та 7.03.2014 вказаний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника — Особу 5. Згідно з довідкою-рахунком від 6.03.2014 вартість спірного автомобіля становила 70 тис. грн. — Особа 6 вважав, що спірний автомобіль був проданий відповідачем від його імені та в його інтересах, тому в останнього виник обов’язок передати йому як власнику кошти, отримані за реалізацію автомобіля. Оскільки кошти йому повернуто не було, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з Особи 6 на його користь кошти, отримані за реалізацію автомобіля в розмірі 70 тис. грн.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.06.2015 у задоволенні позову Особи 4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, обравши способом захисту порушеного права пред’явлення позову про відшкодування збитків, позивач повинен довести правову і фактичну підставу своїх вимог, проте обставини, зазначені позивачем у позові, не доведені.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10.08.2015 рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову Особи 4. Стягнуто з Особи 6на користь Особи 4 кошти в розмірі 70 тис. грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9.12.2014 рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10.08.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12.04.2016 апеляційна скарга Особи 4 задоволена частково. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.06.2015 скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 4 з інших правових підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до правовідносин, які виникли між сторонами, не можна застосовувати норми гл.17 ЦК, та Особа 4 не позбавлений права пред’явити позов з інших підстав.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року,Особа 4 просить скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що видачу довіреності на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб, тому рішення суду апеляційної інстанції є таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права. Разом з тим Особа 6 не має правових підстав утримувати у себе кошти в розмірі 70 тис. грн., які він одержав в результаті виконання довіреності на продаж автомобіля.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі довіреності, виданої Особі 4 27.08.2013, останній уповноважив Особу 6 та Особу 7укладати правочини щодо розпорядження належним йому автомобілем Fiat Doblo 2001 р.в., державний №*, за ціною та на умовах на власний розсуд. На підставі цієї довіреності 6.03.2014 Особа 6 зняв з обліку зазначений автомобіль з метою подальшої його реалізації і 7.03.2014 вказаний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника — Особу 5.

Відповідно до довідки-рахунку від 6.03.2014 вартість спірного автомобіля становила 70 тис. грн.

Звертаючись до суду із позовом, Особа 4 просив стягнути з Особи 6 на його користь кошти, отримані за реалізацію автомобіля квот, посилаючись на стст.237, 238, 239, 244 ЦК та обґрунтовуючи його тим, що отримання відповідачем коштів за укладеним правочином купівлі-продажу обумовило виникнення у нього обов’язку передати їх власнику відчуженого майна.

Разом з тим, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу автомобіля, а тому вони регулюються нормами зобов’язального права, зокрема стст.216, 235, ч.3 ст.640 ЦК, а, оскільки позов з цих підстав не заявлявся, дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у гл.53 ЦК.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 11.11.2009, №1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 7.09.98 №1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб’єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб’єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт), а Держсільгоспінспекцією — свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями гл.17 ЦК.

За ч.3 ст.244 ЦК, довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами склалися правовідносини щодо купівлі-продажу автомобіля.

Згідно з ст.629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.1000 ЦК визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Повірений зобов’язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч.1 ст.1004 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.1006 ЦК повірений зобов’язаний:

повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Таким чином, законодавством чітко визначено дії повіреного по закінченні виконання договору доручення, зокрема він має негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

За змістом довіреності від 27.08.2013, Особа 4уповноважив Особу 6 та Особу 7 управляти та розпоряджатись (продавати, передавати в оренду, позичку) належним йому автомобілем Fiat Doblo 2001 року випуску, кузова №2, за ціною та на умовах на власний розсуд, в тому числі одержувати належні йому гроші.

На підставі цієї довіреності 6.04.2014 Особа 6зняв з обліку зазначений автомобіль з метою подальшої його реалізації і 7.03.2014 вказаний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника — Особу 5.

Відповідно до довідки-рахунку вартість автомобіля становила 70 тис. грн.

Таким чином, отримання Особою 6 коштів за укладеним правочином обумовило виникнення у нього обов’язку передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Зважаючи на те, що Особа 6 обов’язку щодо повернення належних позивачу коштів не виконав, та враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову Особи 4.

Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп.«б», «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга Особи 4 підлягає задоволенню, а судове рішення — скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір у розмірі 243,60 грн. за подання позовної заяви, 121,80 грн. — за подання апеляційної скарги та 840 грн. — за подання касаційної скарги, а всього — 1205,40 грн. слід стягнути з Особи 6 на користь Особи 4.

Керуючись стст.400, 409, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12.04.2016 скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов Особи 4 до Особи 6 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з Особи 6 на користь Особи 4 70000 грн.

Стягнути з Особи 6 на користь Особи 4 1205,40 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. 

Джерело