ВС вказав на нюанс оскарження рішення у справі про адмінправопорушення

За подання відповідачем скарги на рішення суду в справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплаті не підлягає. Такий висновок зробив ВС в постанові №388/627/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

6 лютого 2018 року                         м.Київ                                №388/627/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — МОРОЗ Л.Л.,
суддів: БУЧИК А.Ю., ГІМОНА М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Особи 2 до головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Управління архітектурно-будівельної інспекції в Кіровоградській області Таровика С.В. про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення у сфері містобудування, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу УАБІ в Кіровоградській області Таровика С.В. на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4.12.2017,

ВСТАНОВИВ:

Особа 2 в позовній заяві заявила вимоги про визнання незаконними дій, протоколу, припису; визнання незаконною і скасування постанови у справі про адмінправопорушення.

Постановою Долинського районного суду Кіровоградської області від 29.08.2017 позов задоволено.

Визнано дії головного інспектора БН інспекції УАБІ в Кіровоградській області Таровика С.В. незаконними.

Визнано незаконним протокол та припис від 11.05.2017.

Визнано незаконною та скасовано постанову від 18.05.2017 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудування.

Відповідач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 апеляційну скаргу було залишено без руху у зв’язку з несплатою судового збору та надано строк для усунення недоліків.

На виконання вказаної ухвали відповідач надіслав клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 відмовлено відповідачу в задоволені клопотання та продовжено строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали до суду надійшла заява відповідача про уточнення вимог апеляційної скарги, відповідно до якої оскаржено судове рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення позовних вимог щодо оскарження постанови у справі про адмінправопорушення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017 роз’яснено підстави неврахування зазначеної вище заяви та надано додатково строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4.12.2017 апеляційну скаргу повернуто заявнику у зв’язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги.

Апеляційний суд виходив з того, що за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити судовий збір, оскільки у справі заявлено дві вимоги немайнового характеру.

У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, заявник зазначає, що від сплати судового збору він звільнений, оскільки оскаржив рішення суду лише в частині вирішення вимог щодо скасування постанови у справі про адмінправопорушення, за що судовий збір не сплачується.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Суд, переглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула закону).

Відповідно до стст.1, 2 закону «Про судовий збір» збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат. Платниками є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

Частина 2 ст.3 закону «Про судовий збір» містить перелік об’єктів, за які не справляється судовий збір, а його ст.5 — перелік суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд у рішенні від 28.11.2013 №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.81 №R(81)7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп.12 п.D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції».

Згідно із ч.1 ст.4 закону «Про судовий збір» збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. У ч.2 цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа й дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за пп.2 п.3 ч.2 цієї статті, за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.

За подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника збору (фізична особа/фізична особа — підприємець/юридична особа/суб’єкт владних повноважень).

Відповідно до ст.287 Кодексу про адміністративні правопорушення постанову у справі про адмінправопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 цього кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим кодексом.

Згідно із п.3 ч.1 ст.288 КпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пп.1, 2 цієї частини статті)] про накладення адмінстягнення… може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в порядку, визначеному КАС, із особливостями, встановленими цим кодексом.

Наведеним вище нормам ст.288 КпАП кореспондують положення пп.2 ч.1 ст.18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також ст.171² КАС, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адмінвідповідальності.

У ч.4 ст.288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адмініправопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що в разі незгоди й оскарження постанови у справі про адмінправопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов’язком на платіж, який належить робити на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень ст.287 КпАП у поєднанні із ч.4 ст.288 цього кодексу в разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адмінстягнення за вчинення адмінправопорушення (проступку), передбаченого КпАП, суб’єкти, яким цим кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити та звільняються від платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У ч.4 ст.288 КпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адмінстягнення, встановлено держмито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління є інший вид платежу — судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об’єкти та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення, як зазначено вище, встановлені законом «Про судовий збір».

Відповідно до положень стст.3, 4, 5 закону «Про судовий збір» серед осіб, які мають сплачувати збір або мають пільги щодо його сплати, та об’єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адмінстягнення, та які би постанову про адмінправопорушення відносили до об’єктів справляння судового збору. У взаємозв’язку зі ст.288 КпАП цей закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адмінстягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає й не може підпадати під категорію суб’єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адмінстягнення.

Ретроспективний аналіз установленого ст.288 КпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адмінстягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені й діють у редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення статті в цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адмінстягнення, є чинними й діють з 16.11.2008.

За декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» від 21.01.93 (у редакцій, чинній до набрання чинності законом «Про судовий збір»), державне мито справлялося з: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, <...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили <...>. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адмінстягнення, так і органом (посадовою особою), яка прийняла таку постанову.

З 11.11.2011 набрав чинності закон «Про судовий збір», який із цієї дати не припинив дії законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати збору за подання заяви про розгляд у порядку адмінсудочинства окремих видів рішень за КпАП, обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому, Згідно із ч.2 ст.171-2 КАС рішення місцевого загального суду як адмін суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адмінвідповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції (є неконституційними) згідно з рішенням КС від 8.04.2015 №3-рп/2015 у справі за конституційним поданням уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ч.2 ст.171² КАС. У п.3 резолютивної частини цього рішення КС рекомендував ВР невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень про притягнення особи до адмінвідповідальності.

У цьому рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адмінвідповідальності особи повинні мати право на інстанцій не оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних.

Визнання неконституційними положення ч.2 ст.171² КАС дає підстави вважати, що до і після прийняття КС рішення «Про судовий збір» від 8.04.2015 №3-рп/2015 закон не визначав і не визначає об’єктів та розмірів ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адмінсуду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адмінвідповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов’язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів у контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права вважає за потрібне зазначити таке.

У справах про оскарження постанов у справах про адмінправопорушення (в розумінні положень стст.287, 288 КпАП, стст.2, 3, 4 закону «Про судовий збір») позивач звільняється від сплати збору. КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адмінстягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач управі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача в спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адмінсправі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги в цій категорії справ є встановлення й віднесення предмета оскарження до об’єктів справляння судового збору; його ставка при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адмінстягнення провадиться з урахуванням положень стст.287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати збору за перегляд цих рішень. Норми закону «Про судовий збір» не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адмінстягнення, а отже, і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв’язку із цим за подання позивачем або відповідачем — суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адмінсуду у справі про оскарження постанови про адмінправопорушення збір у порядку й розмірах, установлених законом «Про судовий збір», сплаті не підлягає.

З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції необґрунтовано залишив без руху апеляційну скаргу відповідача, посилаючись на несплату судового збору з розрахунку двох вимог немайнового характеру та згодом повернув скаргу заявнику.

Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду скасувати з направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись стст.345, 349, 353, 355, 356 КАС, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Управління архітектурно-будівельної інспекції в Кіровоградській області Таровика С.В. задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4.12.2017 скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Джерело