ВСУ зробив висновок щодо перебігу позовної давності

Перебіг позовної давності не переривається, якщо суд відмовив у прийнятті позовної заяви або повернув її . Такий висновок зробив ВСУ в постанові №544/525/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

24 травня 2017 року                        м.Київ                               №544/525/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ГУМЕНЮКА В.І., 
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» доОсоби 6 про стягнення заборгованості, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 1.03.2007 ЗАТ «КБ «Приватбанк» і Особа 6 уклали кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 81600 грн. на строк до 1.03.2027 зі сплатою 1,34% на місяць. Того ж дня банк та Особа 7 уклали договір поруки, за умовами якого останній поручився нести солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що й боржник.

Посилаючись на те, що банк свої зобов’язання виконав повністю, а Особа 6 своїх зобов’язань щодо погашення кредиту не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, ПАТ «КБ «Приватбанк» просило суд стягнути солідарно з Особи 6 та Особи 7 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 94678,99 грн.

Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалою від 21.10.2015 позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 7 про стягнення заборгованості залишив без розгляду.

Пирятинський районний суд Полтавської області рішенням від 28.10.2015 відмовив у задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» доОсоби 6 про стягнення заборгованості.

Апеляційний суд Полтавської області 24.12.2015 рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» задовольнив, стягнув з Особи 6 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 94678,99 грн., вирішив питання розподілу судових витрат.

ВСС ухвалою від 13.04.2016 касаційну скаргуОсоби 6 відхилив, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015 залишив без змін.

У липні 2016 року до ВСУ звернувся Особа 6 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.257, 264, 267 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015, залишити в силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015.

На підтвердження своїх вимог заявник надав ухвали ВСС від 16.03, 16.05.2016, а також постанову ВСУ від 2.12.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з пп.1 та 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом ст.360⁴ ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди установили, що 1.03.2007 між ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», та Особою 6 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 81600 грн. на строк до 1.03.2027 зі сплатою 1,34% на місяць.

Цього ж дня банк та Особа 7 уклали договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

Особа 6 узятих на себе зобов’язань щодо погашення кредиту не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 94678,99 грн.

Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалою від 20.02.2012 позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишив без розгляду.

Рішенням цього суду від 20.02.2012 зустрічні позовні вимоги Особи 6 задоволено, розірвано з 9.09.2011 кредитний договір від 1.03.2007, укладений між Особою 6 і ЗАТ «КБ «Приватбанк».

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області ухвалою від 26.02.2014 визнав неподаною та повернув ПАТ «КБ «Приватбанк» позовну заяву до Особи 6 про звернення стягнення на іпотечне майно.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання Особою 6узятих на себе зобов’язань за кредитним договором виникла заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка підлягає стягненню з боржника згідно з наданим банком розрахунком. Строку позовної давності банк не пропустив, оскільки внаслідок подання ним у 2014 році позову до боржника про звернення стягнення на майно перебіг позовної давності перервався.

Заявник зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У наданих для порівняння ухвалах від 16.03 та 16.05.2016 ВСС зазначив, що перебіг позовної давності не переривається, а також що відсутні підстави для застосування ст.267 ЦК, якщо у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.

У постанові ВСУ від 2.12.2015 (№6-895цс15) викладено правовий висновок про те, що, за змістом ст.257, ч.2 ст.264, чч.4, 5 ст.267 ЦК, ч.1 ст.118, ч.1 ст.122 ЦПК, перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з дотриманням вимог процесуального законодавства, зокрема стст.109, 119, 120 ЦПК. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недотриманням правил підсудності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.257, 264, 267 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із чч.4, 5 ст.267 ЦК сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред’явлення позову до суду — це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов’язується початок процесу у справі.

Згідно з ч.1 ст.122 ЦПК суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим кодексом.

Так, позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених стст.108—114 ЦПК. Позовна заява оформлюється з дотриманням вимог, викладених у стст.119 і 120 цього кодексу, за її подання сплачується судовий збір.

За змістом викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з дотриманням вимог процесуального законодавства, зокрема стст.109, 119, 120 ЦПК. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недотриманням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ухвалами Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.02 та 6.10.2014 позовні заяви ПАТ «КБ «Приватбанк» визнано неподаними та повернуто позивачу.

При цьому предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строку позовної давності, оскільки внаслідок звернення його до суду з позовом про звернення стягнення на майно позовна давність перервалась.

Натомість суд першої інстанції у справі, яка переглядається, відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк», правильно виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, у зв’язку із чим наявні підстави для застосування наслідків його спливу. Доказів про поважність причин пропуску позовної давності позивач не надав.

Відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015 не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі пп.«б» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК із залишенням у силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015 скасувати, рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015 залишити в силі.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Закон і Бізнес