При стягненні іпотечного майна суд встановлює його початкову ціну, — ВСУ

Суд повинен установити в грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №490/61/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 березня 2017 року                  м.Київ                   №490/61/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» доОсоби 5, третя особа — Особа 6, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою Особи 5про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.07.2016, 

ВСТАНОВИЛА: 

У січні 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до Особи 5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що 18.05.2007 між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», таОсобою 5 було укладено кредитний договір №ML-401/016/2007, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кошти (кредит) у сумі $79277,15 на строк до 18.05.2032 з платою за користування кредитом 4,99% річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між ЗАТ «ОТП Банк» та Особою 5 було укладено іпотечний договір №PCL-401/040/2007, предметом якого є квартира за Адресою 1.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором станом на 19.12.2014 утворилася заборгованість у розмірі $415778,91, що еквівалентно 6556208,49 грн.

Позивач просив на погашення заборгованості за кредитним договором №МL-401/016/2007 від 18.05.2007 в розмірі $415778,91 звернути стягнення на предмет іпотеки — двокімнатну квартиру за Адресою 1, яка належить на праві власності Особі 5, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії проведення виконавчих дій.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.12.2015 в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 21.03.2016 вказане рішення суду першої інстанції скасовано, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за укладеним 18.05.2007 кредитним договором №ML-401/016/2007 у розмірі $156013,86, яка складається з $81214,17 — суми заборгованості, стягнутої за заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 8.12.2009, що еквівалентно 618770,76 грн., та штрафних санкцій у сумі 41111,39 грн., а також пені за період з 6.05 до 19.12.2014 у сумі 1962960, 78 грн., а всього — 2622842,93 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки — двокімнатну квартиру за Адресою 1, що належить на праві власності Особі 5; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою ВСС від 27.07.2016 касаційну скаргуОсоби 5 відхилено, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 21.03.2016 залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвалених у справі рішеньОсоба 5 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави — невідповідності ухвали суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах стст.39, 43 закону «Про іпотеку», ч.4 ст.267 Цивільного кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви Особа 5 посилається на постанови ВСУ від 29.10.2014, 27.05.2015 та 5.10.2016.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положенням п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18.05.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») таОсобою 5 було укладено кредитний договір №ML-401/016/2007, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кошти (кредит) у сумі $79277,15 на строк до 18.05.2032 зі сплатою 4,99% річних, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплачувати відсотки у строк та на умовах, установлених договором.

З метою забезпечення виконання Особою 5зобов’язань за вказаним кредитним договором 18.05.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та Особою 5було укладено договір іпотеки №PCL-401/040/2007, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно — квартиру за Адресою 1 загальною площею 51,80 м², житловою площею 30,70 м².

У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилася заборгованість, тому 18.03.2009 позивач направив Особі 5 досудову вимогу про погашення заборгованості.

6.10.2009 ПАТ «ОТП Банк» отримало виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на квартиру за Адресою 1, що належить на праві власності Особі 5, в рахунок погашення залишку заборгованості, а саме: відсотків за користування кредитом за період з 18.05.2007 до 9.08.2009 в сумі 8179,17 грн., пені за прострочення виконання зобов’язань — 41036,39 грн., штрафних санкцій у сумі 75 грн., а всього у гривневому еквівалентні — 705772,5 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 8.12.2009 було стягнуто солідарно з Особи 5, Особи 6 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 659882,15 грн., а також судові витрати в сумі 1950 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів існування об’єктивних перешкод у реалізації свого права на стадії виконання при заміні сторони-стягувача за виконавчими провадженнями, відкритими на виконання судового рішення 2009 року та виконавчого напису нотаріуса, а також позивач не підтвердив розмір заборгованості, у рахунок якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки — належну відповідачу квартиру шляхом її реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У наданій для порівняння постанові ВСУ від 29.10.2014 у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки суд дійшов висновку, що початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов (у зв’язку зі зміною строку виконання зобов’язання), тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди встановили, що кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання шляхом пред’явлення вимоги про повне дострокове повернення кредитної заборгованості та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з пропуском трирічного строку позовної давності.

Натомість у справі, яка переглядається, кредитор у межах строків позовної давності звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, що не звільняє боржника від виконання зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання суми заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.

Отже, у справах наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах ВСУ висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Разом з тим у наданих для порівняння постановах ВСУ від 27.05.2015, 5.10.2016, які прийняті за результатами перегляду справ з аналогічних підстав, містяться висновки про те, що положеннями ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна як форма грошового вираження вартості товару, послуг», аналізу норм стст.38, 39 закону «Про іпотеку», початкова ціна предмета іпотеки в грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього закону.

Отже, існує невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах ВСУ висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення вищевказаної невідповідності, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

За вимогами ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає в тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до закону «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями ч.1 ст.39 цього закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити в грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 закону «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суд, порушивши вимоги ст.39 закону «Про іпотеку», не зазначив у рішенні необхідної складової, передбаченої цією нормою, зокрема початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч.1 ст.38 цього закону.

Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам стст.39 та 43 закону «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна як форма грошового вираження вартості товару, послуг», аналізу норм стст.38, 39 закону «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла правового висновку, що в розумінні норми ст.39 цього закону зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми стст.38, 39 закону «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування судових рішень.

Судові рішення у справі, яка переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог стст.38, 39 закону «Про іпотеку».

Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360² ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК.

Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 5 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 27.07.2016, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 21.03.2015 та рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.12.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Закон і Бізнес