Подвійне стягнення середнього заробітку за порушення при звільненні буде неспівмірним із трудовими правами працівника. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №6-2912цс16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
18 січня 2017 року м.Київ №6-2912цс16
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до приватного акціонерного товариства «Інститут репродуктивної медицини» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди, за заявою ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» про перегляд судових рішень,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2015 року Особа 5 звернулася до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого вказала, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.11.2014, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.05.2015, визнано незаконним та скасовано наказ від 2.06.2014 про звільнення позивачки з роботи за прогул без поважних причин згідно з п.4 ст.40 Кодексу законів про працю, зобов’язано відповідача видати Особі 5 трудову книжку та внести відомості про звільнення її з посади радника генерального директора за власним бажанням 16.06.2014 за ст.38 КЗпП, а також стягнуто з ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» на користь Особи 5 2639,09 грн. заборгованості із заробітної плати, 22323 грн. заборгованості з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, 75600 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 75600 грн. середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, 10886,54 грн. компенсації за невикористану щорічну відпустку та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Однак рішення суду станом на вересень 2015 року не виконано, а відповідно до виконавчих проваджень станом на 9.12.2015 виконано лише частково.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просить стягнути середній заробіток до дня фактичного розрахунку, а також моральну шкоду, яку обґрунтовує тим, що своїми діями відповідач позбавив її можливості працевлаштуватися, підтвердити досвід за фахом, що позбавило позивачку засобів для існування і призвело до непорозумінь у сім’ї.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 28.12.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 16.03.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» на користь Особи 5 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 24.11.2014 до 15.09.2015 в сумі 136350 грн., середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 24.11.2014 до 28.09.2015 в сумі 142425 грн., моральну шкоду в розмірі 3000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою ВСС від 19.09.2016 касаційну скаргу ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до ВСУ заяві ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» просить скасувати судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24.11.2014 до 15.09.2015 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.117, 235 КЗпП.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» А.Тригубана підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом установлено, що 22.02.2013 Особа 5 була призначена на посаду радника генерального директора ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини».
Наказом заступника генерального директора ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» від 2.06.2014 Особу 5 було звільнено із займаної посади з 2.06.2014 за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст.40 КЗпП.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.11.2014, залишеним без змін ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій, визнано незаконним наказ від 2.06.2014 про звільнення Особи 5 з роботи за п.4 ст.40 КЗпП, зобов’язано відповідача видати їй трудову книжку та внести до трудової книжки відомості про звільнення позивачки з посади радника генерального директора за власним бажанням з 16.06.2014 за ст.38 КЗпП, стягнуто з ПрАТ «Інститут репродуктивної медицини» на користь Особи 5 заборгованість із заробітної плати в розмірі 2639, 09 грн., заборгованість зі сплати допомоги за тимчасову непрацездатність у розмірі 22323 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 10886,54 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75600 грн., середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 75600 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
23.04.2015 Деснянським районним судом м.Києва видано виконавчі листи на підставі зазначеного рішення суду.
Відповідно до постанови ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві від 7.12.2015 виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 23.04.2015 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75600 грн., закінчено у зв’язку зі сплатою боргу в повному обсязі згідно з платіжним дорученням від 2.12.2015.
Як убачається з відповіді ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві від 7.12.2015, грошові кошти на погашення зазначеного боргу переказано на рахунок депозитних сум ВДВС 28.09 та 29.09.2015, а тому фактично й остаточно зазначена виплата проведена відповідачем 29.09.2015.
Відповідно до постанови ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві від 26.11.2015 виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 23.04.2015 про стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки у сумі 75600 грн., закінчено у зв’язку зі сплатою боргу в повному обсязі згідно з платіжним дорученням від 19.11.2015.
Як убачається з відповіді ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві від 11.12.2015, кошти на погашення зазначеного боргу переказано на рахунок депозитних сум ВДВС 14.09.2015 та 15.09.2015, а тому фактично й остаточно зазначена виплата проведена відповідачем 15.09.2015.
Постановами ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві від 13.10.2015 та 1.12.2015 виконавчі провадження щодо примусового виконання виконавчих листів, виданих 23.04.2015 про зобов’язання відповідача видати позивачу трудову книжку та внесення до неї відомостей, закінчені у зв’язку з виконанням рішення суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що вина в невиплаті належних позивачеві при звільненні грошових сум установлена рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.11.2014. Порушення права припинено та виплата належних позивачці грошових сум здійснена лише під час провадження в суді першої інстанції, що є підставою для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24.11.2014 до 15.09.2015 (до дня фактичного розрахунку) на підставі ст.117 КЗпП, а також стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з 24.11.2014 до 28.09.2015 (до дня видачі трудової книжки) на підставі ст.235 КЗпП.
Проте в наданій для порівняння ухвалі ВСС від 17.07.2013 суд касаційної інстанції виходив із того, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку за ст.117 та ст.235 КЗпП, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Крім того, у стст.117, 235 КЗпП йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Оскільки більш тривале порушення трудових прав працівника було викликане невидачею трудової книжки, то суд касаційної інстанції вважав за необхідне застосувати лише положення ст.235 КЗпП.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.117, 235 КЗпП, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме — виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Окрім того, відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки позивачці, яка була звільнена 16.06.2014, трудову книжку видали лише 28.09.2015, під час розгляду цієї справи в суді, що свідчить про вину відповідача у затримці видачі трудової книжки, то суди також правильно вважали, що є порушення вимог ст.235 КЗпП.
Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст.117 КЗпП, так і за ст.235 КЗпП, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У положеннях стст.117, 235 КЗпП йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ст.235 КЗпП.
Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки судові залишити в силі.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву приватного акціонерного товариства «Інститут репродуктивної медицини» задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 28.12.2015, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 16.03.2016 та ухвалу ВСС від 19.09.2016 в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
