ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
Верховного Суду України у справі про виселення
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 вересня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-1049цс15, предметом якої був спір про виселення.
Суд зробив правовий висновок про те, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
2 вересня 2015 року
|
|
м. Київ
|
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
|
головуючого
|
Сеніна Ю.Л.,
|
|
суддів:
|
Гуменюка В.І.,
|
Лященко Н.П.,
|
Охрімчук Л.І.,
|
|
|
Романюка Я.М.,
|
Сімоненко В.М.,
|
Яреми А.Г.,
|
|
|
|
|
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 жовтня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 150 тис. доларів США зі сплатою 11,04 % річних з кінцевим терміном повернення цих коштів 19 жовтня 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 19 жовтня 2007 року, згідно з яким відповідачка передала в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий будинок та господарські споруди, що розташовані на АДРЕСА_1.
Свої грошові зобов’язання ОСОБА_2 належним чином не виконав, у зв’язку із чим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2012 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Київської області від 1 липня 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будинку ПАТ «КБ «Приватбанк».
На підставі наведеного позивач просив суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спірного будинку.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 24 жовтня 2014 року провадження у зазначеній справі в частині позовних вимог банку до ОСОБА_2 закрито у зв’язку зі смертю останнього ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням цього ж суду постановлено виселити ОСОБА_1 із житлового будинку на АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволені позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.
У поданій 17 червня 2015 року до Верховного Суду України заявіОСОБА_1 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року і постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року (№ 6-39цс15).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Суди під час розгляду справи встановили, що 19 жовтня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 150 тис. доларів США зі сплатою 11,04 % річних з кінцевим терміном повернення коштів до 19 жовтня 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 19 жовтня 2007 року, згідно з яким відповідачка передала в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий будинок та господарські споруди на АДРЕСА_1.
Свої грошові зобов’язання ОСОБА_2 належним чином не виконав, у зв’язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2012 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Київської області від 1 липня 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будинку ПАТ «КБ «Приватбанк».
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк дотримався передбаченої законом процедури повідомлення іпотекодавця про добровільне звільнення житлового будинку протягом місяця з дня отримання вимоги, а тому відповідачка підлягає виселенню із житлового будинку, що є предметом іпотеки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що банк не дотримався передбаченої законом процедури повідомлення іпотекодавця про добровільне звільнення житлового будинку протягом місяця з дня отримання вимоги, оскільки банк звернувся до суду із зазначеним позовом менше ніж за місяць з моменту вимоги банку про добровільне виселення із будинку.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд переоцінив докази, досліджені місцевим судом, і, не вивчмвши нових доказів у справі, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Проте в наданій для порівняння постанові Верховний Суд України керувався тим, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосувуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом зазначених норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки надається інше постійне житло у випадку, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК УРСР.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Зазмістомчастинипершоїстатті 575 ЦивільногокодексуУкраїни (далі – ЦКУкраїни) тастатті 1 ЗаконуУкраїни «Проіпотеку» іпотекаякрізновидзастави, предметомякоїєнерухомемайно, – цевидзабезпеченнявиконаннязобов’язання, згіднозякиміпотекодержательмаєправовразіневиконанняборжникомзабезпеченогоіпотекоюзобов’язанняодержатизадоволеннясвоїхвимогзарахунокпредметаіпотекипереважнопередіншимикредиторамицьогоборжникаупорядку, передбаченомуцимЗаконом.
Згідноізчастиноютретьоюстатті 33 ЗаконуУкраїни «Проіпотеку» зверненнястягненнянапредметіпотекиздійснюєтьсянапідставірішеннясуду, виконавчогонаписунотаріусаабозгідноздоговоромпрозадоволеннявимогіпотекодержателя.
Так, згідноізчастинамипершою, другоюстатті 39 цьогоЗаконувразізадоволеннясудомпозовупрозверненнястягненнянапредметіпотекиодночаснозрішеннямпрозверненнястягненнянапредметіпотекисудзазаявоюіпотекодержателявиноситьрішенняпровиселеннямешканцівзанаявностіпідстав, передбаченихзаконом, якщопредметоміпотекиєжитловийбудинокабожитловеприміщення.
Частиноюпершоюстатті 40 ЗаконуУкраїни «Проіпотеку» передбачено, щозверненнястягненнянапереданівіпотекужитловийбудинокчижитловеприміщенняєпідставоюдлявиселеннявсіхмешканців, завиняткомнаймачівтачленівїхсімей. Виселенняпроводитьсяупорядку, встановленомузаконом.
Нормою, якавстановлюєпорядоквиселенняіззайманогожитловогоприміщення, єстаття 109 ЖКУРСР, участиніпершійякоїпередбаченіпідставивиселення.
Зазмістомчастинидругоїстатті 40 ЗаконуУкраїни «Проіпотеку» тачастинитретьоїстатті 109 ЖКУРСРпісляприйняттярішенняпрозверненнястягненнянапереданівіпотекужитловийбудинокчижитловеприміщенняшляхомпозасудовоговрегулюваннянапідставідоговорувсімешканцізобов’язанінаписьмовувимогуіпотекодержателяабоновоговласникадобровільнозвільнитижитловийбудинокчижитловеприміщенняпротягомодногомісяцяздняотриманняцієївимоги. Якщомешканцінезвільняютьжитловийбудинокабожитловеприміщенняувстановленийабоіншийпогодженийсторонамистрокдобровільно, їхпримусовевиселенняздійснюєтьсянапідставірішеннясуду.
Відповіднодочастинидругоїстатті 109 ЖКУРСРгромадянам, якихвиселяютьізжилихприміщень, одночаснонадаєтьсяіншепостійнежилеприміщення, завиняткомвиселеннягромадянпризверненністягненнянажиліприміщення, щобулипридбанінимизарахуноккредиту (позики) банкучиіншоїособи, поверненняякогозабезпеченеіпотекоювідповідногожилогоприміщення. Постійнежилеприміщення, щонадаєтьсяособі, якувиселяють, повиннебутизазначене врішеннісуду.
Аналіззазначенихправовихнормдаєпідставидлявисновкупроте, щопідчасухваленнясудовогорішенняпровиселеннямешканцівнапідставічастинидругоїстатті 39 ЗаконуУкраїни «Проіпотеку» застосовуютьсяякположеннястатті 40 цьогоЗакону, такінормастатті 109 ЖКУРСР.
Суди встановили, щовіпотекупереданожитловийбудинок, якийне бувпридбанийзарахунокотриманихкредитнихкоштів, а тому висновокпронаявністьпередбаченихзакономпідставдлявиселеннямешканцівіз цього будинкубезнаданняїміншогопостійногожитла є помилковим.
Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосовали частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Ураховуючивикладене, ухваленіусправісудовірішення підлягаютьскасуваннюзухваленнямновогорішенняпровідмовувпозові напідставістатті 109 ЖКУРСРтастатей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення із житлового будинку без надання іншого постійного житлового приміщення відмовити.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий Ю.Л. Сенін
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема
_03_03.png)
