flag Судова влада України
Монастириський районний суд Тернопільської області

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про скасування рішень сільської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними

18 серпня 2015, 16:27
Поширити
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
Верховного Суду України у справі про скасування рішень сільської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними
 
Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та адміністративних справах 24 червня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-228цс14, предметом якої був спір про скасування рішень сільської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними.
Суд зробив правовий висновок про те,що відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.
Відповідно до вимог частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 56 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.
З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства, досліджуючи співвідношення понять «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» можна зробити висновок, що право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року.
У такому випадку безоплатна передача земельної ділянки буде здійснюватися за загальним порядком, визначеним статтею 118 ЗК України.
Суд касаційної інстанції, погодившись із висновком апеляційного суду про те, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених статтею 121 ЗК України, не звернув уваги на співвідношення понять «особисте підсобне господарство», що міститься у Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року та «особисте селянське господарство», що міститься у ЗК України від 25 жовтня 2001 року, внаслідок чого допустив неправильне застосування норм статей 116, 121 ЗК України.
З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".
 
ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ
 
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
         
 
 24 червня 2015 року                                                                                    м. Київ
 
 
Судові палати у цивільних та адміністративних справах
Верховного Суду України в складі:
 
головуючого
Яреми А.Г.,
 
суддів:
Волкова О.Ф.,
Григор’євої Л.І.,
Гриціва М.І.
 
 
Гуменюка В.І.,
Коротких О.А.,
Кривенди О.В.,
 
 
Лященко Н.П.,
Маринченка В.Л.,
Охрімчук Л.І.,
 
 
Панталієнка П.В.,
Романюка Я.М.,
Самсіна І.Л.,
 
 
Сеніна Ю.Л.,
Сімоненко В.М.,
Терлецького О.О.,
 
 
 
 
 
 
 
 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 про скасування рішень сільської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року,
                                                                      в с т а н о в и л и :
У листопаді 2013 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в лютому 2010 року  відповідачу безоплатно було  передано у власність  для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею  S_1 га,  яка  розташована   в   межах  Шпитівської     сільської  ради   Києво-Святошинського району Київської області.
           У подальшому в порушення вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України (далі – ЗК України)  на підставі розпоряджень Бориспільської   районної   державної     адміністрації   Київської    області    від     
 
7 травня 2012 року НОМЕР_1 та від  6 червня 2012 року НОМЕР_2 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею S_2 га для ведення особистого селянського господарства,  яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; на цю земельну ділянку він отримав державний акт.
Згодом на підставі рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області призначення відведеної земельної ділянки було змінено з категорії земель сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на категорію земель житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу).
Заступник Бориспільського міжрайонного прокурора просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області: від 21 лютого 2012 року НОМЕР_3 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; від          21 червня 2012 року НОМЕР_4 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідача; від 14 серпня 2012 року НОМЕР_5 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки; від 6 грудня 2012 року НОМЕР_6 про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та передачу її у власність відповідача; а також визнати недійсними видані на ім’я ОСОБА_1 державні акти на право власності на земельну ділянку площею S_2 га.
 Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області          від 13 грудня 2013 року позов заступника Бориспільського міжрайонного прокурора задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 116, частини першої статті 121 ЗК України та частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство».
          На  підтвердження  своїх   доводів   заступник   Генерального    прокурора України  наводить  ухвали  Вищого  спеціалізованого   суду України з  розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2013 року, від  21 травня  та від 15 жовтня 2014 року,  а також ухвали Вищого адміністративного суду  України від  28 березня, 2 липня  2013 року та 10 квітня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 15 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача і прокурора, перевіривши доводи заявника, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України (у редакції Закону від 7 липня        2010 року)  заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
           Судами під час розгляду справи встановлено, що  у лютому 2010 року ОСОБА_1 безоплатно було  передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею  S_1 га, яка розташована в  межах  Шпитівської  сільської  ради Києво-Святошинського району Київської області.
          Згодом ОСОБА_1 на підставі рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від  21 лютого 2012 року НОМЕР_3 та  від 21 червня 2012 року НОМЕР_4 безоплатно отримав у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею S_2 га, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; на цю земельну ділянку  йому видано державний акт на право власності.
           У подальшому рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 14 серпня 2012 року НОМЕР_5 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки та рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 6 грудня 2012 року НОМЕР_6  затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу. На підставі зазначених рішень відповідач отримав державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування офісно-торговельного комплексу.
           Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову,  суд   апеляційної   інстанції,  з   висновками   якого  погодився   й    суд касаційної інстанції, виходив з того, що зі змісту частини четвертої статті 116 та частини першої статті 121 ЗК України слідує, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, але в межах розмірів, передбачених статтею 121 ЗК України.
Проте зміст наданих для порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2013 року,    15 жовтня  і 21 травня 2014 року, та Вищого адміністративного суду України від 2 липня та 28 березня 2013 року та від 10 квітня 2014 року свідчить про те, що суди касаційної інстанції  керувалися тим, що одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої статтею 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 116, частини першої статті 121 ЗК України та частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство».
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.
Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.
Відповідно до вимог частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 56 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням  сільської, селищної,  міської  Ради народних депутатів
передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.
 
З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства, досліджуючи співвідношення понять «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» можна зробити висновок, що право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року.
У такому випадку безоплатна передача земельної ділянки буде здійснюватися за загальним порядком,  визначеним статтею 118 ЗК України.
Суд касаційної інстанції, погодившись із висновком апеляційного суду про те, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених статтею 121 ЗК України, не звернув уваги на співвідношення понять «особисте підсобне господарство», що міститься у Земельного кодексу України від 18 грудня     1990 року та «особисте селянське господарство», що міститься у ЗК України від 25 жовтня 2001 року, внаслідок чого  допустив неправильне застосування норм статей 116, 121 ЗК України.
Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції на підставі статті 3604 ЦПК України.
 Керуючись статтею 3603 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України                                                  
                                                                     п о с т а н о в и л и :     
          Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини  першої статті 355 ЦПК України.
 
            Головуючий                                                                 А.Г. Ярема
          Судді :                                                                            О.Ф. Волков
                                                                                                   Л.І. Григор’єва
                                                                                                   М.І. Гриців
                                                                                                    В.І. Гуменюк
                                                                                                    О.А. Коротких
                                                                                                    О.В. Кривенда
                                                                                                   
                                                                                             Н.П. Лященко
                                                                                  В.Л. Маринченко
                                                            
                                                                                             Л.І. Охрімчук
                                                                                            П.В. Панталієнко
                                                                                            Я.М. Романюк
                                                                                             І.Л. Самсін
                                                                                             Ю.Л. Сенін
                                                                                             В.М. Сімоненко
                                                                                             О.О. Терлецький
Правова позиція,
висловлена при розгляді справи № 6-228цс14
 
Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.
Відповідно до вимог частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 56 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням  сільської, селищної,  міської  Ради народних депутатів
передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.
         З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства, досліджуючи співвідношення понять «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» можна зробити висновок, що право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу України від 18 грудня  1990 року.
У такому випадку безоплатна передача земельної ділянки буде здійснюватися за загальним порядком,  визначеним статтею 118 ЗК України.
Суд касаційної інстанції, погодившись із висновком апеляційного суду про те, що громадянин має право отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених статтею 121 ЗК України, не звернув уваги на співвідношення понять «особисте підсобне господарство», що міститься у Земельного кодексу України від 18 грудня     1990 року та «особисте селянське господарство», що міститься у ЗК України від 25 жовтня 2001 року, внаслідок чого  допустив неправильне застосування норм статей 116, 121 ЗК України.