ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
Верховного Суду України у справі про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми частини другої статті 15, частин другої та третьої статті 27, частини третьої статті 368 КК щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень
Верховний Суд України (далі – Суд) на засіданні Судової палати у кримінальних справах 23 квітня 2015 року, розглядаючи справу № 5-6кс15, в черговий раз висловився про те, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК 1960 р.) підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Це положення передбачає, що остаточний висновок Суду про наявність чи відсутність зазначеної підстави може ґрунтуватись на окремих проміжних висновках, які пов’язані з вирішенням питань: 1) чи мала місце «подібність суспільно небезпечних діянь», які були предметом оцінки касаційної інстанції в оспореному рішенні та рішенні, наданому для порівняння, а якщо мала, то у чому вона виявилась; 2) чи одні і ті самі норми закону України про кримінальну відповідальність застосовані у цих рішеннях; 3) чи не стосуються ці норми питань призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності в межах так званих дискреційних повноважень касаційної інстанції; 4) чи має місце неоднакове застосування таких норм; 5) у чому саме полягає різний зміст оспореного рішення та рішення, наданого для порівняння.
Суд підкреслив, що остаточний висновок про наявність підстави для перегляду оспореного рішення касаційної інстанції в порядку пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 р. може бути зроблений лише тоді, коли Суд у межах проміжних висновків дасть конкретні «позитивні» відповіді на всі зазначені вище питання. Якщо ж за наведеної послідовності питань хоча б один з проміжних висновків «негативний», то його цілком достатньо для остаточного висновку про відсутність підстави для перегляду оспореного рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 р.
ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
|
головуючого
|
секретаряСудовоїпалатиукримінальнихсправах ВерховногоСудуУкраїниРедькиА.І.,
|
|
суддів:
|
Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
|
|
за участю
|
начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою засудженої ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2014 року щодо неї,
у с т а н о в и л а:
ХмельницькийміськрайоннийсудХмельницькоїобластівирокомвід 13 листопада 2012 рокузасудивОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку тамешканку ІНФОРМАЦІЯ_2, таку, щосудимостінемає, зачастиноюдругоюстатті 15, частинамидругоютатретьоюстатті 27, частиноючетвертоюстатті 368 КримінальногокодексуУкраїни (далі – КК) допокаранняувидіпозбавленняволінастроквісімроківзпозбавленнямправаобійматипосади, пов’язанізвиконанняморганізаційно-розпорядчихтаадміністративногосподарськихобов’язків, настроктрироки, зконфіскацієювсьогомайна, щоналежитьїйнаправівласності, окрімжитла.
Напідставістатті 54 ККОСОБА_1позбавленосьомогорангутатретьоїкатегоріїдержавногослужбовця.
ПостановленостягнутизОСОБА_1накористьдержави 4459 гривень 5 копійоксудовихвитрат.
Вирішенопитанняпроречовідокази.
ЦимжевирокомзасудженоОСОБА_2таОСОБА_3, питанняпропереглядсудовогорішеннящодоякихувстановленомупроцесуальнимзакономпорядкунепорушувалося.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватою та засудив за те, що вона, обіймаючи посаду голови ІНФОРМАЦІЯ_3, будучи державним службовцем сьомого рангу третьої категорії, займаючи відповідальне становище, організувала та намагалась отримати хабар в особливо великих розмірах, частину якого отримала за сприяння начальника відділу Держкомзему у Хмельницькій області ОСОБА_2 та керівника виконавчого апарату – керуючого справами ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3, за таких обставин.
На початку квітня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_1 з проханням передати у власність ОСОБА_5, чиї інтереси він представляє, дві земельні ділянки площею по 0,50 га кожна на території Летичівського району для ведення особистого селянського господарства з подальшою зміною цільового призначення та будівництва на цих ділянках автозаправних комплексів.
21 квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 оглянули орієнтовні місця розташування земельних ділянок на території Требуховецької та Ялинівської сільських рад Летичівського району.
Маючи умисел на одержання від ОСОБА_4 хабара в сумі 30 000 доларів США за передачу у власність земельних ділянок особі, чиї інтереси він представляє, та з метою уникнути викриття злочинних дій ОСОБА_1 залучила як пособника ОСОБА_2, якій дала вказівку зустрітись з ОСОБА_4 з приводу остаточного з’ясування місця розташування земельних ділянок та з метою висунення вимоги передачі хабара у сумі 30 000 доларів США. При цьому ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2, що ці гроші призначені для керівництва з м. Хмельницького, а також пригрозила їй, що у разі відмови виконати вказівку, буде порушене питання про її звільнення. Розуміючи реальність погроз та боячись втратити роботу, ОСОБА_2 погодилася виконати вказівки ОСОБА_1
Крім цього, на початку травня 2011 року ОСОБА_1 вступила у попередню змову зі своєю донькою ОСОБА_3, якій дала вказівку передавати вимоги з приводу одержання від ОСОБА_4 хабара ОСОБА_2
На початку травня 2011 року, виконуючи вказівку ОСОБА_1, ОСОБА_2 зустрілась з ОСОБА_4 та поставила йому вимогу передати хабар в сумі 30 000 доларів США за передачу у власність земельних ділянок на території Требуховецької та Ялинівської сільських рад Летичівського району для ведення особистого селянського господарства та подальшу зміну їх цільового призначення для будівництва автозаправних комплексів.
ОСОБА_4, розуміючи, що інакше ніяк не зможе реалізувати право ОСОБА_5 на одержання у власність двох земельних ділянок, змушений був погодитися з висунутими вимогами. Також ОСОБА_4 попросив зменшити суму хабара, ОСОБА_2 передала це прохання ОСОБА_1, але остання відмовила.
На початку травня 2011 року у вечірній час у приміщенні кафе «Меджибіж» на території Летичівського району під час спільної зустрічі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перша підтвердила обіцянку передати у власність земельні ділянки та вказала, щоб з усіх питань, у тому числі фінансових, ОСОБА_4 продовжував спілкуватися з ОСОБА_2
13 травня 2011 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 звернувся із заявою до голови Летичівської райдержадміністрації про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок площею по 0,50 га кожна на території Требуховецької та Ялинівської сільських рад Летичівського району для ведення відповідно особистого селянського господарства та сінокосу. Зазначену заяву із додатками ОСОБА_4 передав ОСОБА_2, яка передала цю заяву на реєстрацію та повідомила про це ОСОБА_1
16 травня 2011 року ОСОБА_1 своєю резолюцією на вказаній заяві доручила її розглянути і, одержавши пропозицію відділу Держкомзему у Летичівському районі, того ж дня своєю резолюцією дала вказівку підготувати проект відповідного розпорядження. 18 травня 2011 року ОСОБА_1 підписала розпорядження про надання ОСОБА_5 дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
У подальшому під час зустрічей у кінці травня 2011 року, на початку червня 2011 року, 16 червня 2011 року та 17 червня 2011 року ОСОБА_1 через ОСОБА_2 та ОСОБА_3 узгоджувала із ОСОБА_4 питання передачі хабара, а саме щодо розділення суми хабара на дві частини по 15 000 доларів США за передачу у власність кожної з двох земельних ділянок, а також висувала йому вимоги щодо прискорення передачі першої частини хабара.
19 червня 2011 року о 20 годині 20 хвилин біля будинку № 2 на вул. Горького в смт Летичів у салоні власного автомобіля ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 частину хабара в сумі 15 000 доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США кожна та ще 100 доларів США помилково, що згідно з курсом Національного банку України становило 120 399 гривень 85 копійок.
Отримавши грошові кошти, ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_4, що вона відмовляється брати участь у подальшому одержанні другої частини хабара та спілкуватися з ним з цього приводу, а займатиметься лише покладеними на неї законом обов’язками.
Після цього ОСОБА_2, залишивши собі 2100 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України становило 16 744 гривень 34 копійки, зустрілася зі ОСОБА_3. Разом вони повезли до ОСОБА_1 додому, що на ІНФОРМАЦІЯ_4, суму хабара 13 000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України становило 103 655 гривень 50 копійок, де всі й були затримані працівниками міліції.
АпеляційнийсудХмельницькоїобластіухвалоювід 16 травня2014 рокузміниввирокмісцевогосудущодоОСОБА_1, перекваліфікувавїїдіїзчастинидругоїстатті 15, частиндругоїтатретьоїстатті 27, частиничетвертоїстатті 368 ККначастинудругустатті 15, частинидругутатретюстатті 27, частинутретюстатті 368 ККуредакціївід 5 квітня 2001 рокутапризначивїйзацимзакономпокаранняувидіпозбавленняволінастроквісімроківзпозбавленнямправаобійматипосади, пов’язанізвиконанняморганізаційно-розпорядчихтаадміністративно-господарськихобов’язків, настроктрироки, зконфіскацієювсьогомайна, щоналежитьїйнаправівласності, окрімжитла.
Напідставістатті 54 ККОСОБА_1позбавленосьомогорангутатретьоїкатегоріїдержавногослужбовця.
УрештівирокщодоОСОБА_1залишенобеззміни.
ВищийспеціалізованийсудУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправухвалоюколегіїсуддівсудовоїпалатиукримінальнихсправахвід 28 жовтня 2014 рокузазначенірішеннясудівнижчихінстанційщодоОСОБА_1змінив, пом’якшивпризначенеїйпокараннязачастиноюдругоюстатті 15, частинамидругоютатретьоюстатті 27, частиноютретьоюстатті 368 ККуредакціївід 5 квітня 2001 рокуіззастосуваннямстатті 69 ККдопозбавленняволінастроксімроківзпозбавленнямправаобійматипосади, пов’язанізвиконанняморганізаційно-розпорядчихтаадміністративно-господарськихобов’язків, настроктрироки, зконфіскацієювсьогомайна, щоналежитьїйнаправівласності, окрімжитла.
УрештісудовірішеннящодоОСОБА_1залишенобеззміни.
Унаведеномурішеннікасаційнийсуддійшоввисновкупроправильністькваліфікаціїсудами нижчихрівнівдійОСОБА_1якорганізація, керуваннятавиконаннязакінченогозамахунаодержанняслужбовоюособою, яказаймаєвідповідальнестановище, хабаравособливовеликомурозмірі, вчиненогозапопередньоюзмовоюгрупоюосіб.
Узаяві, поданійувстановленийчастиноюдругоюстатті 400-14 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК)строкдоВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправ,засудженаОСОБА_1порушуєпитанняпропереглядухваликолегіїсуддівсудовоїпалатиукримінальнихсправахВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 28 жовтня 2014 рокущодонеїзпідставнеоднаковогозастосуваннясудамикасаційноїінстанціїоднихітихсамихнормкримінальногозаконущодоподібнихсуспільнонебезпечнихдіянь,щопотяглоухваленнярізнихзазмістомсудовихрішень. Проситьскасуватиоскаржувануухвалущодонеї, асправунаправитинановийрозгляддосудукасаційноїінстанції.
Зокрема, засудженастверджує, щовмежаходнієїкримінальноїсправисудомбулонеоднаковозастосованостаттю 368 КК, оскількиїїдіїбуликваліфікованізачастиноюдругоюстатті 15, частинамидругоютатретьоюстатті 27, частиноютретьоюстатті 368 ККуредакціївід 5 квітня 2001 року, ааналогічнідіїОСОБА_2 – зачастиноюп’ятоюстатті 27, частиноюдругоюстатті 368 ККвредакціївід 5 квітня 2001 року.
НапідтвердженнянеоднаковогозастосуваннясудамикасаційноїінстанціїцієїнормикримінальногозаконупосилаєтьсянаухвалуколегіїсуддівсудовоїпалатиукримінальнихсправахВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 14 листопада2013 року, якоюдіїОСОБА_2 булоперекваліфікованозчастинип’ятоїстатті 27, частинитретьоїстатті 368 ККначастинуп’ятустатті 27, частинудругустатті 368 ККуредакціївід 5 квітня 2001 року.
У цьому рішенні касаційний суд дійшов висновку про правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 як пособництво в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, хабара у великому розмірі за виконання в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила викладені в заяві доводи і дійшла висновку про таке.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК Верховний Суд України вправі переглянути судові рішення за умови: наявності двох і більше подібних суспільно небезпечних діянь; коли щодо цих суспільно небезпечних діянь касаційний суд неоднаково застосував одну й ту саму норму кримінального закону і таке застосування потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Верховний Суд України раніше неодноразово висловлював свою правову позицію щодо предмета і умов перегляду рішень суду касаційної інстанції із зазначених у законі підстав, зокрема у постановах від 21 червня 2012 року в справі № 5-4кс12 щодо Пенчука Б.В., від 17 жовтня 2013 року в справі № 5-31кс13 щодо Назаренка С.М., від 6 лютого 2014 року в справі № 5-50кс13 щодо Горошка М.М. Вонаполягаєутому, що перегляд рішення касаційного суду можливий, а втручання/невтручання в таке рішення є необхідним/непотрібним, коли є неоднаковість у правозастосуванні, що зумовлює суд висловити свою правову позицію щодо правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність. Ключовою умовою такого перегляду є наявність різних незалежно від форми і змісту правових висновків суду касаційної інстанції, в основі яких перебуває застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність у не менш ніж у двох кримінальних провадженнях, і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження ставила під сумнів (оспорювала) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми.
У протилежному випадку перегляд рішень за межами позначених його предмета та умов призведе до повторного касаційного перегляду, що не відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК і суперечитиме принципу правової визначеності.
У кримінальній справі щодо ОСОБА_1 суспільно небезпечне діяння, пов’язане з одержанням хабара, органи досудового слідства кваліфікували як організація, керування та виконання замаху на одержання хабара в особливо великому розмірі. Саме за цим обвинуваченням ОСОБА_1 суд визнав її винною у вчиненні злочину, а суд апеляційної інстанції лише привів у відповідність редакцію інкримінованої норми, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 зчастинидругоїстатті 15, частиндругоїтатретьоїстатті 27, частиничетвертоїстатті 368 ККначастинудругустатті 15, частинидругутатретюстатті 27, частинутретюстатті 368 ККуредакціївід 5 квітня 2001 року. Касаційний суд погодився з такими рішеннями судів нижчих рівнів. Отже, з часу пред’явлення обвинувачення й до завершення судового провадження суспільно небезпечне діяння, поставлене за провину ОСОБА_1, отримало незмінну кримінально правову оцінку.
У порівнюваному рішенні суспільно небезпечне діяння попри його подібність із діянням оспореного рішення за спільним родовим об’єктом посягання, окремими елементами об’єктивної сторони від моменту пред’явлення обвинувачення і до завершення судового провадження отримало іншу кримінально правову оцінку і було кваліфіковано як пособництво в одержанні службовою особою хабара у великому розмірі. Касаційний суд погодився з такою правовою оцінкою дій ОСОБА_2 і не висловив будь-яких застережень щодо зазначеного правозастосування. При цьому лише привів у відповідність редакцію інкримінованої норми, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2 зчастинип’ятоїстатті 27, частинитретьоїстатті 368 ККначастинуп’ятустатті 27, частинудругустатті 368 ККуредакціївід 5 квітня 2001 року.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд України дійшов висновку, що в межах заявлених ОСОБА_1 вимог немає даних про неоднакове застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність.
За таких обставин заява ОСОБА_1 в аспекті положень пункту 1 частини першої статті 400-12КПК не може бути предметом перегляду Верховного Суду України і тому в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись пунктом 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та статтями 400-12, 400-20, 400-21 і 400-23 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,
п о с т а н о в и л а:
відмовити у задоволенні заяви засудженої ОСОБА_1.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Головуючий А.І. Редька
|
Судді:
|
|
|
Л.Ф. Глос
|
|
О.Т. Кузьменко
|
|
|
Т.В. Гошовська
|
|
В.Ф. Пивовар
|
|
|
М.Р. Кліменко
|
|
А.М. Скотарь
|
|
|
М.Є. Короткевич
|
|
В.Ф. Школяров
|
_03_03.png)
