ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
Верховного Суду України у справі щодо належного способу захисту права власності
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 травня 2015 року розглянув справу № 6-92 цс 15, при розгляді якої зробив правовий висновок, відповідно до якого передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту – усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
|
Головуючого
|
Романюка Я.М.,
|
|
Суддів:
|
Григор’євої Л.І.,
|
Охрімчук Л.І.,
|
Яреми А.Г.,
|
|
|
Гуменюка В.І.,
|
Сеніна Ю.Л.,
|
|
|
|
Лященко Н.П.,
|
Сімоненко В.М.,
|
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1доОСОБА_2проусуненняперешкодукористуваннібудівлею за заявою ОСОБА_1пропереглядухвалисуддіВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 30 грудня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням магазину шляхом звільнення його. Позивачка зазначала, що 13 липня 2012 року між нею та Дубенським районним споживчим товариством було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого вона придбала приміщення магазину «Сільгосппродукти», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Проте відповідач ОСОБА_2, яка до укладення вищевказаного договору купівлі-продажу була орендарем магазину, створює їй перешкоди у користуванні ним, відмовляючись його звільнити, незважаючи на те, що укладений між відповідачем і Дубенським районним споживчим товариством договір оренди від 1 вересня 2011 року припинив свою дію.
У зв’язку із наведеним та на підставі статті 391 ЦК України ОСОБА_1 просила суд зобов’язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні магазином шляхом звільнення його.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Дубенського міськрайонного суду від 13 березня 2014 року у позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 3 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2014 року відмовлено у відкритті касаційногопровадження у справі за зазначеним позовом.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 317, 334, 655, 662 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки договором оренди від 1 вересня 2011 року передбачено лише підстави його дострокового розірвання, однак порядку такого розірвання не визначено, у зв’язку з чим зазначений договір продовжує діяти, домовленості чи згоди сторін про розірвання договору оренди не було, а тому ОСОБА_2 правомірно займає спірне приміщення магазину на підставі указаного договору, дія якого закінчується лише 1 серпня 2014 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові з інших підстав, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав і заявила позов до неналежного відповідача, оскільки тільки Дубенське споживче товариство має право вимагати від ОСОБА_2 повернення раніше переданого в оренду нерухомого майна у зв’язку із розірванням чи припиненням договору оренди і тільки на вказаному товаристві лежить обов’язок передати позивачу товар, за який він отримав від останнього відповідну плату.
Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року,від 11 липня 2012 року, від 4 вересня та 25 грудня 2013 року, від 19 листопада 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 317 ЦКУкраїни посилається у своїй заяві ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив із того, що за змістом статті 317 ЦК України тільки власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном і таке право в особи виникає з моменту державної реєстрації майна.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 317 ЦК України.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Судами встановлено, що 1 вересня 2011 року між Дубенським районним споживчим товариством та ОСОБА_2 було укладено договір оренди магазину «Сільгосппродукти», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зі строком дії до 1 серпня 2014 року.
13 липня 2012 року Дубенське споживче товариство здійснило відчуження магазину на користь ОСОБА_1 шляхом укладення із нею договору купівлі-продажу на прилюдних торгах, попередньо направивши ОСОБА_2 лист-претензію від 12 червня 2012 року, в якому товариство повідомило відповідачку про розірвання договору оренди від 1 вересня 2011 року та вимагало термінового звільнення приміщення магазину.
Статтею 770 ЦК України зазначено, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Пунктом 9.4 договору оренди магазину від 1 вересня 2011 року встановлено, що у разі відчуження орендодавцем основних засобів, що орендуються, договір припиняється.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Судом також встановлено, що у зв’язку із відчуженням 13 липня 2012 року товариством приміщення магазину на користь ОСОБА_1 договір оренди припинив свою дію відповідно до п. 9.4. указаного договору, а тому до спірних правовідносин підлягає застосування положення статті 391 ЦК України.
Виходячи із аналізу вищенаведених норм права та з урахуванням того, що у справі, яка переглядається, судами було встановлено факт відчуження наймодавцем предмету оренди і переходу права власності на майно до позивачки, яка новий договір оренди з відповідачкою не укладала, ОСОБА_1 виявила намір на власний розсуд користуватися своєю власністю, а тому вимоги позивачки щодо усуненняперешкодукористуванніїї власністюшляхомвиселенняізприміщеннямагазину є обґрунтованими, та відповідають положенням статті 16 ЦК України, а порушене право користування власністю – відновленню.
Отже, вирішуючи спір, суди не врахували положень статті 770 ЦК України та п. 9.4 договору оренди, у якому зазначено, що припинення договору відбудеться у разі відчуження наймодавцем предмету оренди та дійшли до помилкового висновку про продовження терміну дії договору оренди після відчуження наймодавцем предмету оренди.
Крім того, посилання апеляційного суду, з яким погодився касаційний суд, на те, що ОСОБА_1обраланеналежнийспосібзахистусвоїхправізаявилапозовдоненалежноговідповідача, оскільки тількиДубенськеспоживчетовариствомаєправовимагативідОСОБА_2поверненняранішепереданоговорендунерухомогомайна, є помилковим і таким, що не ґрунтується на законі, оскільки відповідно до положень 319, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З урахуванням того, що між сторонами договірних зобов’язань не існувало, оскільки договір оренди припинив свою дію в момент відчуження приміщення магазину новому власнику, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 391 ЦК України.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права – статтю 317 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, судові рішення є незаконними, а фактичні обставини справи встановлені повно та правильно, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України їх необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о вила :
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 13 березня 2014року, рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 грудня 2014 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні магазином «Сільгосппродукти», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити зазначене приміщення магазину.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 571 грн. 84 коп. понесених нею судових витрат.
Рішення Верховного Суду України є остаточним і може бути оскаржено тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
|
Головуючий
|
|
Я.М. Романюк
|
|
Судді
|
|
Л. І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
|
|
|
|
Л.І. Охрімчук
|
|
|
|
Ю.Л. Сенін
|
|
|
|
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема
|
_03_03.png)
