Некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права – Верховний Суд

Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи.

Некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням цивільного судочинства.

Це підкреслив Верховний Суд у постанові від 2 жовтня 2024 року по справі №372/3733/22.

Обставини справи

Позов стосувався визнання договору дарування недійсним та повернення майна у власність. Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив у зв’язку недоведеністю позивачем своїх вимог. Апеляційний суд скасував рішення районного суду та задовольнив позов частково. Визнав недійсним договір дарування земельної ділянки, повернув у власність земельну ділянку. У решті позову відмовив.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що предметом позовних вимог є визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, однак оспорюваний договір стосується лише земельної ділянки, договір дарування спірного житлового будинку не є предметом позову, тому не може бути визнаний недійсним.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову з огляду на таке. У справі, що переглядалася, позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила, зокрема, визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, а також витребувати у приватного нотаріуса копію договору дарування приватного будинку та земельної ділянки, оскільки вона не є стороною договору, тому не може самостійно його отримати.

Суди встановили, що у серпні 2021 року було укладено два окремі договори дарування спірного будинку і спірної земельної ділянки.

Також позивач довела, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Ураховуючи доведеність факту укладення договорів дарування з метою уникнення відповідачем відповідальності за договором позики, наявність вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, а також те, що договори дарування укладені відповідачем в один день і їх предмети знаходяться за однією адресою, яку вказала позивач у своїх вимогах, є правові підстави для визнання недійсним договору дарування спірного будинку та застосування наслідків недійсності правочину.

Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування спірного будинку та задовольнив ці вимоги, в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Джерело