Прийняття спадщини: ВС роз’яснив, що не свідчить про своєчасність прийняття спадщини

Сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 937/10434/19-ц, в якій досліджував питання прийняття спадщини.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на частку нерухомого майна у порядку спадкування за законом.

Так, за час перебування у шлюбі його мати та відповідач від держави отримали квартиру. Позивач зазначав, що в установлений законом строк він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, фактично успадкувавши ¼ частину зазначеної квартири, будучи зареєстрований у ній. Відповідач не звертався до нотаріальної контори із заявою про поділ йому ½ частини квартири у спільній сумісній власності, а тому йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивач не проживав постійно зі своєю матір`ю на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, у тому числі судовим рішенням, згідно з яким він визнаний таким, що втратив право проживання у спірній квартирі.  Сама по собі реєстрація місця проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, ВС  зазначив, що згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Статтею Кодексу унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Постановою приватного нотаріуса позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено та зазначено, що за умови відсутності відповідної заяви нотаріус не має змоги видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, тому на теперішній час відсутній документ, що посвідчує право власності на майно, яке належить спадкодавцю.

Також ВС зазначив, судом апеляційної інстанції вірно враховано, що заочним рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили,  позивача визнано таким, що втратив право користування квартирою.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що позивач у спірній квартирі зареєстрований, проте з 1997 року не проживає без поважних причин, його особисті речі у квартирі відсутні. ВС наголосив, що зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивач має особисті речі у квартирі і періодично у квартирі проживав.

Крім того, ВС зазначив, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач у спірній квартирі був зареєстрований, однак не проживав з 1997 року, у тому числі й на час відкриття спадщини після смерті своєї матері, що підтверджено належними доказами, а сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому позивач, як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилась після смерті своєї матері, а відповідно не набув права на спадкове майно.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Джерело