ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
Верховного Суду України у справі про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми статті 364 КК щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у кримінальних справах 23 січня 2014 року, розглядаючи справу № 5-48кс 13, висловився щодо відмінності між розтратою чужого майна шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 КК) і зловживанням службовим становищем, вчиненим в інтересах третіх осіб із заподіянням істотної шкоди або тяжких наслідків юридичній особі (стаття 364 КК).
При розгляді цієї справи Верховний Суд України зазначив, що основні відмінності [між зазначеними діяннями] полягають у тому, що службова особа при скоєнні злочину, передбаченого статтею 364 КК, зловживаючи своїм службовим становищем, заподіює майнову шкоду власнику при відсутності хоча б однієї ознаки розкрадання чужого майна, в тому числі в формі розтрати шляхом зловживання службовим становищем, зокрема за відсутності безоплатності (коли здійснюється оплатна реалізація майна, в тому числі в певних випадках за зниженими цінами), безповоротності вилучення (коли майно не витрачено та існує можливість його повернення або коли має місце його тимчасове запозичення) тощо.
Неотримання службовою особою особисто вигоди при тому, що таку вигоду отримують треті особи, на користь яких перераховані кошти, не виключає наявності в її діях ознак розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, оскільки попри те, що майно безоплатно обертається на користь третіх осіб, водночас реалізується корисливий інтерес особи, яка, зловживаючи службовим становищем, вчинила дії з перерахування коштів.
Витяг із постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 січня 2014 року, справа № 5-48кс 13 (щодо прийнятності заяви, в якій під виглядом неоднакового застосування норми статті 75 КК, насправді порушувалося питання про можливість звільнення заявника від покарання).
Згідно з положеннями статті 400-11, пункту 1 частини першої статті 400-12, частини першої статті 400-21 КПК 1960 року перегляд оспореного рішення провадиться з огляду на ті фактичні обставини справи, які були встановлені та визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій та з якими погодився суд касаційної інстанції.
Аналіз юридичних термінів і понять, які використані у статтях розділу Х1 «Призначення покарання» і розділу ХП «Звільнення від покарання та його відбування» КК, свідчить про те, що поняттям «звільнення від покарання» охоплюються й окремі різновиди звільнення від відбування покарання особи, яка його не відбувала взагалі, в тому числі і звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене статтею 75 КК; таке звільнення, як видно зі змісту цієї статті, безпосередньо пов’язане з призначенням судом покарання винній особі.
Слід визнати, що положення статті 75 КК, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, стосуються питань призначення покарання і звільнення від нього, незалежно від того, в якому розділі КК України знаходиться зазначена стаття кримінального закону.
Для визначення, чи входить застосування норми статті 75 КК до застережень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 року, треба враховувати, що прийняття судом рішення про призначення покарання або звільнення від нього (від відбування покарання) включає такі складові, як: а) дотримання судом нормативно визначених в законі формальних вимог, які стосуються неконкретизованого кола осіб; б) дотримання судом визначених законодавством вимог, які стосуються конкретної винної особи і пов’язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями, тобто правозастосовною інтелектуально-вольовою діяльністю суду з передбаченого кримінальним законом правом вибору одного з можливих варіантів рішення у кримінальній справі).
У першому випадку порушення судом нормативно визначених в законі формальних вимог застосування статті 75 КК, зокрема таких умов звільнення від відбування покарання з випробуванням, як призначення судом за вчинений злочин основного покарання того виду, який вказаний в частині першій статті 75 КК, обмеження строку позбавлення волі п’ятьма роками, не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна тощо, в разі порівняння з рішенням, в якому дотримані ці законні вимоги, є підставою для перегляду Верховним Судом України оспореного рішення, оскільки чітко встановлюється неоднаковість правозастосування однієї і тієї ж норми кримінального закону поза межами призначення покарання в залежності від даних про особу засудженого, і усунення зазначеного порушення відповідає цілям діяльності Верховного Суду України із забезпечення однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права (ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та не є втручанням в інтелектуально-вольову складову прийняття судом рішення.
У другому випадку прийняття судом рішення про призначення конкретній винній особі покарання, звільнення від нього та від його відбування прямо стосується застереження, викладеного в пункті 1 частини першої статті 400-12 КПК.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Оскільки питання про звільнення від відбування покарання відносяться до дискреційних повноважень суду і стосуються питання призначення покарання і звільнення від нього, вони підпадають під застереження, передбачені пунктом 1 частини першої статті 400-12 КПК, а тому не можуть бути предметом перегляду Верховним Судом України.
_03_03.png)
